Наша газета продовжує спостерігати за ходом козацької підготовки у Дубенській ЗОШ №6. Минулого тижня команда цієї школи за результатами виступів в обласному етапі Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-спортивної патріотичної гри Українського козацтва «Сокіл» («Джура») здобула переконливе перше місце і виборола право представляти Рівненську область на Всеукраїнських змаганнях, які в цьому році відбудуться в Закарпатській області. Наш кореспондент зустрівся із членами рою «Дубравці», до якого входять кращі джури цієї школи. Ройовий Дмитро БУРИЛО:
- Протягом двох місяців майже кожен день тренування по 3-5 годин. Наш наставник вчив нас до сьомого поту - тому маємо переконливі перші місця з великим відривом. Нам ще вперто не таланило із жеребкуванням - вісім видів мали виступати першими. Коли при кінці знову витягли перший номер, інші команди добродушно надали нам право виступати на завершення.
- Що на змаганнях найбільше запам’яталось?
Ройові: - Мабуть естафета і «лава на лаву» та і урочистий марш. Естафету потрібно було проходити відразу після зливи. Земля - одна глиняна каша, а по ній треба було і «пораненого» перетягати і повзком рубіж долати, і переходити тепер уже реальне болото різними способами та ще й «гусячим кроком» пробігти пару десятків метрів. Ми це пройшли на одному подиху, лише чотири штрафні очка, тоді як в інших команд їх було десятки. Переживали за Наташу, але вона молодець, йшла так, що тільки багнгюка розліталась, а в переповзанні і з ящіркою могла б позмагатись.
У змаганні «лава на лаву» протиборство команд перетворювалось на парну боротьбу окремих учасників. Суддя по декілька разів зупиняв бій і заставляв команди починати спочатку. Ми побудували свій стрій так, що одним ударом викидали противників із поля, за пару секунд, хоча і рівненчани і команда із Рокитного переважали нас ростом і масою.
На стройовій урочистий марш без пісні і з піснею взялись судити козаки-генерали, яким ми перед тим відмовились присягати. Думали - засудять. Тому сконцентрувались і видали все, що нас навчав наставник. Навіть пісня перший раз у нас вийшла не різноголосим криком. В результаті ми єдині почули із трибуни «молодці!»
- А невдачі були?
- Не без того. Під час перетягування линви не врахували стан ґрунту. Стали на твердий, але дуже сковзкий, а суперники, зарившись по коліна в м’яку землю. У першій зустрічі протягнули нас, як на ковзанах. У подальшому ми виправили свою помилку і перемогли навіть важчих, але очки були втрачені. В результаті-4-ті. У стрільбі два учасники не виконали вимог положення для стрільби, мали лише декілька влучень і були близькі до поразки. Виручила наймолодша учасниця Віка і найдосвідченіший Володя. Але все ж віддали перше місце Здолбунову. Чисто на совісті суддів є п’яте місце по «Рятівнику» - вмінню надавати першу допомогу. Ми це не оскаржували, бо бачили, що і так перші, але місцева Корецька команда, звідки був родом один із козаків-генералів, із останніх виходила ближче до нас. У турнірі «козацькими стежками» в орієнтуванні ми і не розраховували на перемогу, оскільки від Гощі виступала місцева школа, вчитель якої готував трасу, а кістяк команди Рівного складали чемпіони області зі спортивного орієнтування. Але більше нікому ми не поступились та ще реально могли обійти рівенчан. Завадила незлагодженість і відсутність досвіду.
- А як природні умови? Сприяли чи заважали?
- Погода була «просто казка». Зранку до обіду парко, у лісі без вітру, дихати нічим. В обід гроза, злива, а потім плаваємо в багнюці. Але усі були в однакових умовах. Правда, декілька команд були краще екіпіровані, мали величезні намети, під які ховали все. Нас виручила агітпалатка, яку нам подарувала одна політична сила. Під нею ми могли нормально по черзі поїсти і посидіти у дощ. Розмістили нас у дикому лісі. Вирубували кущі, кропиву, щоб зробити майданчик для табору. Було багато дерев-сухостою. Щоб не трапилось біди, порізали або повалили ці дерева, а потім ставили палатка. Питна вода була десь за кілометр, туди треба було іти через болото. Ми реально відчули, як було першим будівникам Січі.
- Що було найважче?
- У змаганнях особливо нічого. Лише на спортивному орієнтуванні одну із учасниць-дівчат прийшлось буквально на руках дотягти до фінішу.
Нестерпно було при відкритті, яке повинно бути о 13.00. Ми вишикувались в колони і стояли більше півгодини у парадній формі-сорочки, куртки. У роті попересихало, сорочки прилипали. Нарешті появилась велика група одягнених в різнокольорові козацькі форми чоловіків. Частина із них підійшла до нас і почала перешиковувати колону. Зчинилась сварка між ними і представниками команд. А ми стояли. Потім нам скомандували зайняти місця на відкритому майданчику. Полуденне сонце пекло нестерпно. Частина генералів-козаків стояла під балконом у затінку. Коли найголовніший отаман почав довго розказувати, яке їхнє славне реєстрове козацтво, в рядах молодших учасників змагань спочатку стало погано одній дівчині і її вивели, потім буквально впала інша. Лише тоді додумались дозволити відійти нам на доріжку під дерева, але це уже помагало мало. Козачат виводили один за одним. Погано стало і нашій учасниці. Нам не допомагала і вода, яку із табору підніс черговий. Потім почалось тривале богослужіння (мова не українська). Далі генерали розхвалювали присягу, яку вимагали прийняти від нас. Нас обурило, що агітував нас головний отаман на ламаній українській мові. Який він український козак?.. Командам розносили тексти присяги і втикали у руки кожному. Наш ройовий категорично відмовився взяти ці листки. Йому навіть один із генералів почав погрожувати, кричати. Потім нас лякали божими карами за порушення присяги. В результаті навіть ті команди, які спочатку взяли тексти присяги, потихеньку повикидали їх. Прийняв показово присягу тільки якийсь похилого віку дядько і декілька джур. За день до від’їзду наш наставник сказав, що на змагання приїде поважне козацьке начальство із Києва і Донецька від реєстрових козаків, яке хоче, щоб учасники змагань прийняли у них козацьку присягу. Він поставив нам завдання підготовитись до конкурсу знавців історії України та в Інтернеті знайти дані про цю і інші козацькі організації в Україні. Розібратись, прийняти рішення і обов’язково як неповнолітні попросити дозволу у батьків.
- І як батьки?
- Як хто. Дехто взагалі не відпустив, дехто пообіцяв паска, декому сказали думати самим. Ми і думали. І зробили висновок. Реєстрові козаки в Україні не були вільними. Вони мусіли комусь служити - польському королю, російському цареві. Кому служать теперішні реєстрові козаки? Друге. Якщо головний отаман не знає української мови, то який він український козак?.. Наступне. Генеральських звань у незалежних українських козаків ніколи не було. Це їм потім за вірну службу російський цар став присвоювати та і то козакам неукраїнським, а донським, кубанським, сибірським. І ще - нелюдське поводження із нами-дітьми, майже прямі погрози. Яке вони мають право нас примушувати без згоди наших батьків? Нам у школі психолог і викладачі наші права добре роз’яснили.
Ми цих дядьків бачимо перший раз. До нас приходили інші козаки, допомагали у вирішенні наших проблем і тільки коли одинадцятикласники, які відзначились у минулі роки і закінчували школу - запропонували їм при наявності бажання скласти присягу і офіційно вступити спочатку тільки у джури. А ті відразу із арканом. Ми не знаходили у козацькій історії, щоб до повноліття приймали у козаки. А тут шестикласники - і відразу козаки. Нам пояснив один із суддів, що козацьких генералів поприсвоювали собі багато, а війська у них немає, от і дітей вирішили набирати до реєстру. Те, що інтуїтивно всі ми на змаганнях поступили правильно, ми переконались , коли приїхали додому і побачили тих же отаманів і генералів по місцевому телебаченню. Тут вони говорили інше, ніж нам. Не потрібні їм розвиток українського, захист нашої історії. Просто попереду незабаром вибори і потрібно ухопити якнайбільше влади. Ми їм потрібні були лише для реклами, а не для того, щоб із нами працювати, нам допомагати.
- Дались у знаки вам ці козаки, якщо ви такі лихі на них. Ну а про кого ви можете сказати добре, хто вам допомагав?
- Ми б самі не справились без допомоги. Ми вдячні МПП «Геральдика», де нам зробили яскраві емблеми, козацькі відзнаки, директору Дубенського професійно-технічного коледжу за виготовлення гармат, директору Дубенського коледжу культури за козацькі костюми, командиру в/ч А1519 і його офіцеру, які допомогли перевести наше майно, оскільки ми не мали свого транспорту. А офіцер навчив нас в умовах зливи розбивати табір і готувати їжу. Біла агітпалатка хоча і різко виділялась у таборі, але виручила у дощ. Ми вдячні нашим наставникам у школі, які допомогли нам підготуватись.
- Ваші плани?
Готуватись до Всеукраїнського етапу, щоб не поганьбити свій край. А ще звертаємось до політиків і всіх, хто коло них. Не приходити до нас із арканом і повчаннями, а з конкретною допомогою. Може тоді і порозуміємось. Не забувайте, що може ми і двієчники з чогось, але не такі уже і тупі. Розберемось, хто у кожусі навиворіт.
