Кому у місті не знайоме це слово – Белоградчик? Одним, воно асоціюється з назвою магазину на Базарчику, у інших – відразу ж зринуть у пам’яті милі обличчя болгарських друзів, незабутні подорожі болгарським краєм, моменти співпраці… Понад двадцять років пов’язані між собою дружніми вузами дубенчани та белоградчани. У далекому 1989 році в рамках багаторічної співпраці між Рівненщиною та Відинським округом Народної республіки Болгарія було підписано угоду між нашими містами. Тоді ж вперше дізнались дубенчани про чарівне місто і природне «скульптурне» творіння природи – белограчиські скелі, які складаються з декількох незалежних груп і є гірськім формуванням з вапняку і піщанику, протяжністю в 30 кілометрів. Багато скель схожі на людей, тварин. Найвідоміші: Вершник, Мадонна, Ченці, Ведмідь, Лев, Студент, Адам і Єва… Висота Белоградчишских скель досягає 200 метрів. А ще, про печеру Магура, протяжність якої складає 2500 метрів. Її називають восьмим чудом світу. Люди, що відвідали її, говорять що побували в підземному казковому царстві. Природа працювала над цим величним і барвистим феноменом 15 млн. років! Довжина її галерей близько 2500 м. Вона розташована на площі 28 600 кв.м. Щойно увійшовши до першої її зали, завмераєш від захоплення. Господи, яке диво створила природа. Скрізь ти оточений химерними статуями і фігурами із сталактитів, сталагмітів, сталактонов, печерного бісеру, які вражають своїми розмірами і формами. Один із сталактонов, наприклад, такий високий, що досягає 20 м, а в діаметрі 4 м! Подумати тільки:» Це ж потрібно - скільки мільйонів років працювала природа над цим своїм створенням?!» На стінах печери можна побачити малюнки древніх людей, які жили тут 12 млн. років назад. Вони багато що можуть розповісти про мешканців печери. Навіть можна торкнутись руками цього, свого роду, витвору мистецтва. Щораз повертаючись додому дубенчани ділились своїми враженнями від побаченного і пережитого. Бо дійсно, мимоволі ловиш себе на думці, що навіть не віриться, що ці люди жили так давно - не 100, не 200 років тому, а мільйони. А ми зараз стоїмо на тому ж місці, де стояли і вони, і дивимося на їх малюнки. Вражає і Тронний зал - величезний і прекрасний, в якому неповторна акустика. Там іноді організовують концерти класичної музики, але тільки на півгодини. Оскільки більше не можуть витримати ні слухачі, ні музиканти. А знаєте, чому? Тому, що там круглий рік одна і та ж температура - 12 градусів! А чи мало дубенчан скуштували смачного шампанського чи вина з тієї ж печери? Бо саме там створена хата по виробництву натуральних ігристих вин… У свою чергу болгари і по сьогоднішній день з вдячністю згадують дубенчан і дубенську землю, вони також розповідають своїм землякам про величний замок над Іквою, церви Дубенщини, та понад усе про гарних і добрих людей дубенської землі, які завжди приймали їх з відкритою душею, ділились своїми набутками та досвідом, навчили їх вирощувати смачну картоплю… На жаль, у силу обставин у 1995 році дружні стосунки перервались, однак то, зовсім не означало, що все забуто, що дружба залишилась у минулому. У квітні офіційна делегація міста Дубна, на чолі з міським головою Леонідом Дудком прийняла запрошення кмета міста Белоградчика Е. Цанкова й здійснила робочу поїздку на болгарську землю. У рамках візиту до міста Белоградчика пройшли ділові зустрічі з представниками влади та бізнесу, головою Віденської окружної ради депутатів, керівництвом торгово-промислової палати та Послом України в Болгарії В. Кальником, який взяв участь в урочистій церемонії підписання Угоди про співробітництво між містом Белоградчик та українським містом Дубно. Під час візиту члени делегації відмітили, що багато спільного є у нас, є чому і повчитись один у одного. Так гості з приємністю дізнались про те, що місто Белоградчик останнім часом перетворюється на один із найпопулярніших туристичних маршрутів у Болгарії, над чим дубенчанам ще чимало потрібно попрацювати. Минулого року його відвідали більше 300 тисяч туристів. Однак у них, як і у нас однією з проблем залишається розбудова міської інфраструктури та недостатня розвиненість готельного бізнесу. У зв’язку із цим, потрібно шукати українських та іноземних інвесторів, які б могли долучитися до реалізації інфраструктурних проектів. Було порушено і чимало питань щодо перспектив співробітництва між нашими містами. Сподівається лише вірити у те, що відновлення добрих стосунків, започаткованих багато років тому, знайдуть своє продовження у добрій співпраці, яка буде слугувати розвитку двох міст-побратимів та наших братніх держав. Е.Осіння
Кому у місті не знайоме це слово – Белоградчик? Одним, воно асоціюється з назвою магазину на Базарчику, у інших – відразу ж зринуть у пам’яті милі обличчя болгарських друзів, незабутні подорожі болгарським краєм, моменти співпраці… 