Родина Мачеєвих – звичайні дубенчани з незвичайним внутрішнім світом
«Єдина справжня розкіш – розкіш людського спілкування», - писав А.Сент-Екзюпері. Справді, лише спілкування робить людину людиною – висококультурне спілкування, за допомогою якого можна ділитися не лише певною інформацією, а й почуттями та емоціями. Зайвий раз переконалася в істинності слів письменника, побувавши на зустрічі з дубенською родиною, на яку мене запросила голова організації «Жіноча громада» Марія Бодренко. Цього року Дубенський осередок міжнародної організації «Жіноча громада» юридично припинив свою діяльність. Натомість у приміщенні «Жіночої громади» створено центр спілкування. Марія Мефодіївна запрошує в гості членів організації, щоб поділитися спогадами про діяльність «Жіночої громади», поспілкуватися в невимушеній атмосфері. Пані Марія запевняє, що варто з такими людьми знайомитися, спілкуватися, про них варто писати, адже вони – свого роду еліта міста, ті люди, яким небайдужа доля навколишніх і навколишнього. Першими гостями клубу стала родина Мачеєвих, усі члени якої є особистостями неординарними та активними, а головним талантом і багатством яких є доброта. Познайоммося з ними ближче. Леонід Мачеєв – глава сім’ї, чоловік собі в тілі, з живими блакитними очима, у погляді яких дивним чином сполучаються легка скромність і пронизливість, доброта й іронія. Леонід – людина щира, з витонченим почуттям гумору. За фахом – бдівельник, але має хист до малювання, пише вірші – прості, світлі, щиро-позитивні, витончені.
Марина Мачеєва – жвава чорнява жіночка в окулярах. Родом з Кишинева (Молдова). Приїхала погостювати у Дубно до сестри, тут її Леонід і запримітив. Марина - жінка з невичерпною життєвою енергією. Любить готувати, берегиня домашнього вогнища і ділова людина.
Взагалі подружжя Мачеєвих – це союз двох людей рівно настільки схожих між собою, як і не схожих. Та неозброєним оком можна побачити в них одну (хоча вона, можливо, й не одна) спільну рису – любов до людей та бажання творити добро, мистецтво, сім’ю… А це значить – мати мету та призначення в житті. Та, напевне, головним їх творінням є двоє прекрасних дітей – Миколка та Юля. «Виховувати – не значить говорити дітям гарні слова, наставляти їх, а насамперед самому жити по-людськи», - натрапила в книзі на слова Олексія Острогорського. Саме так і виховують своїх дітей Мачеєві – на власному прикладі. І результати цього виховання – дуже втішні. Дочка Юля перейшла у третій клас, проте її активності й талановитості могли б позаздрити і старшокласники. Юля  - доволі багатогранна особистість: співає, танцює, малює, грає на двох музичних інструментах. Це, як запевняє Леонід, заслуга Марини. Зовні дівчинка – точна копія тата, та й більшість здібностей їй передалося по його лінії.
Син Коля – старший, перейшов уже до дев’ятого класу. Зовні більше схожий на маму, хоча і від тата щось є. На сестру Миколка  схожий своєю ще дитячою безпосередністю та добрим світлом, яке випромінюють його очі. Як каже мама Колі, він дитина більш домашня, ніж Юля, любить допомагати по господарству, майструвати, наводити лад у домі. Словом, господар. З нагоди народження сина Леонід написав вірш, тепер каже, що такий самий винен ще й донечці.
Це було знайомство з родиною Мачеєвих. Далі Марина разом з Марією Бодренко почали згадувати минуле, спільні проекти, акції, заходи у рамках діяльності «Жіночої громади». Як одну з найяскравіших подій назвали приїзд у Дубно кримських дітей, пригадали, як влаштовували для них пікнік на території Дубенського замку, як ті їм потім дякували. Згадували також про зустріч-концерт у територіальному центрі, а також про іграшкові куточки, «спонсорами» яких були діти членкинь «Жіночої громади» тощо. А Леонід тим часом поспішав поділитися враженнями від чергової поїздки: на Зелені гостини у село Сварицевичі. Сім’я Мачеєвих взагалі дуже любить подорожувати, відвідувати цікаві місця та дійства. І це недаремно, адже подорожі – активний відпочинок, який розширює кругозір і збагачує духовно.
Наприкінці зустрічі Марина Мачеєва пригостила усіх своєю фірмовою молдавською стравою, яка називається гівєч. Гріх було не скуштувати такої смакоти. Так відбулася перша зустріч у клубі, і вона справді була розкішною, адже спілкування з розумними, талановитими та життєрадісними людьми збагачує душу і радує серце, а ще наповнює його вірою у стару істину про те, що світ не без добрих людей.
Світлана Карачун