Відома пісня на слова українського письменника Бориса Олійника стала лейтмотивом вечора пам’яті Ганни Бабич, вишивальниці-вербівчанки, заслуженого діяча мистецтв Польщі, матері Леокадії Загальської, чиї вишиті картини сьогодні вражають кожного, який відбувся 3 грудня у приміщенні Дубенської школи мистецтв. Цього року Ганна Миколаївна святкувала б своє 100-річчя… На пам’ятному вечорі була присутня студентська молодь та ті люди, яким пощастило знати за життя цю дивовижну жінку і пізнати її соняшниковий світ. Саме соняшник як квітка сонця, радості, прагнення до кращого стала символом заходу. Усі, хто ділився своїми спогадами про пані Ганну або присвячував їй пісню, ставили соняшник у вазу перед портретом вишивальниці.
Ганна Бабич - вагома постать в історії Дубна, адже саме до неї свого часу звернулися представники місцевої влади з проханням вишити прапор міста з гербом. Поважний вік та хвороба не дозволяли Ганні Миколаївні самій впоратися з такою відповідальною роботою так, як би їй цього хотілося. Тому вона взяла собі на поміч дочку Леокадію. Завдяки цій родині сьогодні ми маємо не лише свій вишитий прапор, а й безліч картин-шедеврів художньої вишивки, побачити які усі охочі мали змогу на виставці у Державному історико-культурному заповіднику, відкриття якої передувало вечору пам’яті. Ганна Бабич була високообдарованим митцем, матір’ю восьми дітей і при цьому великодушною та скромною людиною. Добрими словами згадували у цей вечір її, ту, яка лишила по собі у вишивці «райдуги із журавлями, і срібло на травах, і золото на колосках», і ще багато прекрасного та доброго. А на завершення показали фільм про Ганну Бабич режисера Миколи Величковського «Золота нитка долі», участь у створенні якого брали Любов Пшенична, Ерна Шевчук та Леокадія Загальська. І посміхалися з картини соняшники, зігріваючи усіх воістину сонячним, неземним теплом.
Історія життя Ганни Бабич нагадує сюжет оповідання сучасного українського письменника Юрія Винничука «Вишиваний світ», у якому автор розповідає про магію вишивки своєї бабусі. Усе, що та вишивала, відразу ж зникало. Тому вона старалася не вишивати того, за чим можна було б пожалкувати. А одного разу бабуся вишила себе – і її не стало. Магія вишивки Ганни Бабич інша. Ця жінка вишивала все найкраще, найпрекрасніше, щоб воно вічно лишилося на землі і дарувало людям щастя. Так і сталося. Ось тільки  себе вона так і не вишила…