Наш світ з кожним днем стає дедалі жорстокішим. В ньому народжується все більше і більше злості та агресії, які не оминають молоде покоління. Та що ж змушує дитину ставати на злочинний шлях? Чому діти, які ще вчора бавилися іграшками, сьогодні беруть до рук ножа і йдуть грабувати, а то й вбивати? Про це ми й повели мову із практичними психологами Дубенської виховної колонії Василем Кузьмичем та Вадимом Торчинюком. Бо ж саме вони чи не кожен день стикаються із викривленою злочинною дитячою свідомістю. - Основна мотивація дитячої злочинності – це неблагополучна сім’я – відповідає Василь Ананійович. – Здебільшого діти ростуть без батька, а матір належно приглянути за ними не може. До того ж, велику роль відіграє несприятливе навколишнє середовище, особливо у підлітковому віці. Діти намагаються вирізнитися з-поміж однолітків, добитися чогось. І якщо не можуть зробити це добрими вчинками, то «показують себе» за допомогою злочинів. - За що найчастіше потрапляють за грати? - Більшість дітей, які сюди потрапляють, сидять за крадіжки. Небагато, десь 5 %, – за вбивства, трохи менше – за зґвалтування. І основна проблема цих дітей у тому, що більшість з них сприймає злочин не як щось страшне, а як цілком звичну річ. Вони виростають у такому середовищі, в тому числі інформаційному, де грабіж та розбої – це буденність. Крім того, десята частина хлопців, які потрапляють до нас, не вміють читати і писати. Трапляються й такі, яким по 18 років, а вони ніколи в школу не ходили, або які жодного разу в житті не спали на чистій постелі, не вмивалися чи не чистили зуби. Тож наша робота налаштована саме на зміну світогляду ув’язнених. - Якими методами? - Коли дитина потрапляє сюди, її психіка дуже ламається, – допомагає Вадим Миколайович. – І якщо хлопець ще не сформований як злочинець, то його можна виправити, перевиховати. Тоді вже ми слідкуємо, щоб дитина не починала збагачувати себе тюремними звичаями, проводимо тренінги, консультативні бесіди, щоб вона зрозуміла себе, злочинність своїх дій та сама захотіла виправитися. Крім того, працюємо і над самооцінкою, яка у всіх ув’язнених занижена вдвічі, а то й втричі. Та, на жаль, змінити можемо не всіх. Виправляються лише ті діти, які самі цього захотіли, а це приблизно п’ята частина від усіх ув’язнених. Інші так і залишаються при своїх думках. Бо ж, коли дитина 15 років росла у злочинному середовищі, за рік її змінити дуже важко. - З ким найважче працювати? - Є у нас діти з психічними відхиленнями, такими як легкі стадії шизофренії, олігофренії, з ними й найважче. Такі хлопці менш комунікабельні, можуть замкнутися в собі, тому достукатися до них непросто. А от найлегше – із вбивцями. Майже всі вони із благополучних сімей, тому росли у нормальних умовах. Та часто такі хлопці починають товаришувати із дітьми з вулиці, втягуються в «злочинну» компанію, а потім вже немає куди відступати... - А якщо дитина провинилася, які покарання застосовуєте? - Маємо дисциплінарні ізолятори (ДІЗО), але туди ще нікого не садили – говорить Василь Ананійович. – Вважаємо, що це не допоможе, а й, навпаки, погіршить ситуацію, бо ж дитина може озлобитися, замкнутися в собі. Тому основний метод покарання в колонії – психологічний вплив. Ми «граємо» на совісті, мовляв, ти такий поганий, а за тебе ж батьки хвилюються. І як приїдуть, то все їм розповімо. Це дуже допомагає. Крім того, поведінка засудженого виноситься на публічне обговорення – на розгляд педагогічної ради. Особливо допомагає те, що на таких же педрадах вирішується питання про дострокове звільнення. - Чи багато ваших вихованців повертаються за грати? - Рецидив у виховних колоніях не дуже великий, але є випадки, що діти після звільнення не мають де подітися. Хоча є й такі, які на свободі починають жити нормальним життям, влаштовуються на роботу, заводять сім’ї. От, наприклад, 2 роки тому від нас звільнився хлопець, який зараз є студентом Київської фінансової академії. Також один із нинішніх ув’язнених навчається у Дубенському відділенні університету «Україна». Але, на жаль, таких мало. Багато назавжди прилучає себе до тюремної субкультури і живе від злочину до злочину. - То як же запобігти дитячій злочинності? - Насамперед у суспільстві має бути мораль. А про що можна говорити, якщо по телевізору та у пресі одне насилля? Потрібно щоб діти були комусь потрібними, а не залишеними самі на себе. Держава повинна піклуватися не лише про загальну освіту, а й про те, щоб дитина мала куди піти після школи. У нас же молодь вечорами не має де провести вільний час, тож і шукає пригод на свою голову. І нерідко ці пригоди приводять за грати. - Дякую за розмову. Олена ЦУНДРА
Наш світ з кожним днем стає дедалі жорстокішим. В ньому народжується все більше і більше злості та агресії, які не оминають молоде покоління. Та що ж змушує дитину ставати на злочинний шлях? Чому діти, які ще вчора бавилися іграшками, сьогодні беруть до рук ножа і йдуть грабувати, а то й вбивати? Про це ми й повели мову із практичними психологами Дубенської виховної колонії Василем Кузьмичем та Вадимом Торчинюком. Бо ж саме вони чи не кожен день стикаються із викривленою злочинною дитячою свідомістю. 